Привітали ветерана з перемогою над нацизмом у Другій світовій війні
Привітали ветерана з перемогою над нацизмом
у Другій світовій війні
9 травня з нагоди 78-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні секретар сільської ради Лілія КАЛЮЖНА відвідала й від імені усієї громади привітала Зимоздру Андрія Онуфрійовича - нашого ветерана, уродженця с.Високе, подякувавши йому за стійкість і витримку, проявлені під час виконання примусових робіт в Німеччині, мужність і відвагу у ході боротьби з гітлерівцями, та вручила йому Почесну грамоту Височанської сільської ради.
97-річний Андрій Онуфрійович, попри слабке здоров’я, дуже добре пам’ятає пережиті ним події німецької окупації с. Високе, примусові роботи в Німеччині та службу в рядах армії. Про все це він детально розповів так, ніби то було вчора, з точністю до дат.
Наш шанований ветеран народився 30 серпня 1926 року. Батько його помер, і мама вийшла заміж вдруге. Вітчим Дмитро Іванович був знаною серед односельчан людиною - головою колгоспу, і коли село Високе окупували німці, жителі самі його вибрали старостою.
У час війни нацисти вивозили багатьох юнаків і дівчат на примусові роботи до Німеччини. Дітей села Високе чекала така ж доля, але Дмитро Іванович попередив про це односельчан, і ті сховали юних височан. Цього гітлерівці йому не пробачили і забрали 16 річного Андрія, а самого старосту кинули до в’язниці, що тоді знаходилася в м. Борзні. Це було 27 квітня 1943 року. На щастя, вітчим Андрія Онуфрійовича уник розстрілу, його відпустив німецький наглядач, бо був знайомим з ним до арешту. Згодом староста села пішов воювати на фронт. Загинув у 1944 році в Чехословаччині.
А на Андрія в подальшому чекала примусова депортація в Німеччину.
«Мене й багато інших хлопців і дівчат привезли в якесь невеличке містечко, де нас «розбирали» майбутні хазяїни. Я потрапив до фермера. Його дружина зустріла мене, дала бутерброд і каву. Я дуже розплакався, бо подумав, що якщо мене так і надалі годуватимуть, то я довго не витримаю. Але, на мій подив, уже в обід нас погодували добре. Зі мною було ще двоє – один поляк, другий – француз», - розповідає ветеран і продовжує: «Загалам, у порівнянні з іншими остарбайтерами, я перебував у нормальних умовах, нас не били і нормально годували, хоча й працювали ми багато. Я доглядав худобу, допомагав обробляти землю. Доводилося постійно визбирувати багато каміння на полях».
Коли радянські війська наближалися до Німеччини, остарбайтерів змушували рити окопи для німецької оборони. А у березні 1945 року, як фронт був уже зовсім поряд, Андрій з товаришем вирішили тікати до «своїх». Ветеран згадує, як вони удвох довго йшли і забрели в пусте село, а назустріч їм виїхали німецькі солдати. Спитали хлопців, хто вони такі, а потім пролунало: «Розстріляти!». Злякані юнаки впали на землю і почали пояснювати, що вони робітники, які заблукали. Гітлерівці пожаліли їх і забрали до себе доглядати коней, та наші хлопці все одно змогли втекти і таки дісталися «наших». Перемогу зустріли уже у складі радянського війська.
Проте у рідне село Андрій Іванович потрапив лише у жовтні 1950 року. До цього служив у танкових військах у Білорусії. Коли ж, нарешті, повернувся додому, пішов працювати комбайнером до колгоспу.
Одружився на односельчанці Ганні. Народилися діти: син Олександр і дочка Віра.
У 1957 році закінчив Ніжинський технікум. Після колгоспу працював на цегельному заводі аж до пенсії.
Сьогодні ветеран проживає разом з дочкою і жалкує лише про одне - що довелося бути свідком сучасної російсько-української війни.
Від усієї громади бажаємо Андрію Онуфрійовичу міцного здоров’я і знову, разом з усім нашим народом, зустріти таку всіма очікувану українську Перемогу.
