Височанська Об'єднана Територіальна Громада
Ніжинський район Чернігівська область

Інтерв'ю міністра у справах ветеранів про нову ветеранську політику

Дата: 31.10.2022 14:44
Кількість переглядів: 147

В Україні сформують нову ветеранську політику — Лапутіна

Фото без опису

Після того, як у 2014 році росія розпочала збройну агресію проти України, держава зіткнулась з новим викликом – не лише соціально підтримати бійців, які стали на  захист батьківщини, а й інтегрувати їх потім назад у суспільство. Повномасштабна війна, що розпочалась 24 лютого цього року, поглиблює це завдання в десятки, якщо не сотні, разів. 

В ексклюзивному інтерв’ю для Соціальної інформаційної платформи очільниця Міністерства у справах ветеранів Юлія Лапутіна розповіла про формування у державі нової ветеранської політики, необхідність перегляду інструментів підтримки для ветеранів у мирному житті, фізичну та психологічну реабілітацію бійців. А також – про службу у контррозвідці і ставлення до жінки-генерала.

 Юліє Анатоліївно, чи є кошти у держави сьогодні, щоб виконувати всі заплановані виплати, пільги і реалізацію програм, затверджених чинним законодавством? 

– Бюджетне наповнення – це один з основних інструментів, що надає можливість реалізовувати нашу політику. Для нас, як для міністерства, є дуже пріоритетним, щоб усі наші програми надання ветеранських послуг, були наповнені бюджетом. Наприклад, минулого року Президентом України було особисто пріоритезовано питання житла для ветеранів.

Це субвенції для особливо сенситивних (вразливих  авт.)  категорій: для учасників АТО/ООС (антитерористичної операції/операції об’єднаних сил), які є одночасно тимчасово переміщеними особами. Також це особи з інвалідністю внаслідок війни I-II групи, родини загиблих. Держава, на жаль, до цього часу накопичила чергу в чотири тисячі сімей.

Якщо ми візьмемо ветеранів АТО/ООС, які є тимчасово переміщеними особами, то це ті люди, які вже фактично 8 років без житла. Держава, нажаль, до цього часу накопичила чергу в 4 тис. сімей.

Якби з 2015 року видавалось хоча б по 500 квартир, то цієї черги вже не було б. Коли я прийшла в міністерство, ми побачили, що коштів не вистачає.

Ми зверталися особисто до керівництва країни: Президента, Прем’єр-міністра. Програма передбачала 5,5 млрд грн. І минулого року завдяки координації всіх гілок влади вона була повністю забезпечена грошима, і ми мали за рік її реалізувати. Але сталося 24 лютого й почалося широкомасштабне вторгнення. Відбувся секвестр бюджету, і всі кошти були передані на оборону.

Сьогодні ми повертаємося до цієї програми. Тому на наступний рік у проєкт бюджету заклали таку ж суму, щоб забезпечити цю категорію людей житлом. Зараз проєкт бюджету прийнятий у першому читанні й у ньому ці кошти передбачені.

Це субвенція для місцевого бюджету. Процедура абсолютно прозора. Людина стоїть у черзі на житло до тієї пори, поки уряд не перерахує в місцеві бюджети необхідні кошти. Тоді людина відкриває рахунок в банку і може отримувати кошти. Вона має купити або вже вторинне житло, або введене в експлуатацію первинне житло. Це дуже важливо, щоб воно було введено в експлуатацію, щоб не було проблем із забудовниками.

Раніше житло можна було купити саме за місцем реєстрації. Зараз багато населених пунктів окуповано, тому ми цей порядок постановою Кабінету Міністрів змінили. Зараз, якщо людина є тимчасово переміщеною особою, вона може придбати житло за цією субвенцією в будь-якому регіоні вільної України.

Ще один важливий нюанс. Раніше людина мала за рік реалізувати ці кошти. Через військові дії на території майже всієї країни ми продовжили термін реалізації цієї субвенції ще на півроку після скасування воєнного стану.

 Що найскладніше зараз у вашій роботі?

— Зараз ми формуємо нові засади сучасної ветеранської політики. Це системна робота. Треба досягти розуміння і всередині уряду, і в суспільстві, що ветеранська політика не має бути просто пільгоорієнтованою. Коли люди повернуться з фронту, вони мають бути наділені інструментами власного розвитку та інтегруватися в економіку країни.

У нас ветеранська категорія — люди віком 30-55 років. Це працездатне населення. Ми маємо їм надати робочі місця, відповідну освіту й інтегрувати в економіку. Також необхідно їх інтегрувати у цивільне суспільство і, звичайно, у родину. Тому що участь в бойових діях — це дуже важкий досвід.

Ми вважаємо, що ветеранська політика — це окремий вид політики. Можемо побачити це на прикладі держав, які пережили війни чи участь своїх громадян у війнах. Коли США отримали в’єтнамський синдром, то створили Міністерство у справах ветеранів з бюджетом майже 400 млрд доларів. Це був другий бюджет після Міністерства оборони. Тому що багатомільйонну армію людей, які отримали бойовий досвід, дуже важко інтегрувати в суспільство. Це і економічні, і соціальні проблеми.

 Ваше міністерство створено буквально чотири роки тому. Що ви робите принципово нового, чого не було раніше у соціальній політиці стосовно ветеранів.

— Ще раз зазначу, що я розумію ветеранську політику, як управління людськими ресурсами в безпековій та оборонній сфері. Так цю політику ніхто ніколи не розглядав. Ми маємо надати захист і гарантії ветеранам-учасникам бойових дій, членам їхніх родин, членам родин загиблих. Також підтримки потребуватимуть ветерани військової служби різних силових відомств. Це також працездатні люди, які пішли на військову пенсію. Але держава не надала їм жодних інструментів, окрім якихось пільг на комунальні послуги.

Тому принципово важливим є те, що ми зараз робимо в уряді. Мінветеранів створило сайт — це електронний ресурс, який дозволяє аналізувати статистичні дані за всіма областями й різними показниками: де, скільки, яких категорій ветеранів за віком та фахом проживає.

Це для того, наприклад, щоб у Міністерстві економіки або в департаментах економіки областей розуміли, куди цих людей можна інтегрувати вже в економічну сферу, яких спеціальностей потребують конкретні області та населені пункти. А ми, як міністерство, будемо забезпечувати їх перенавчання.

По-друге, ми зараз запроваджуємо те, що в державі ніколи не робилося. Це інституційна реформа — перехід від військової кар’єри до цивільного життя. Держава має це модерувати, куди б людина не пішла служити — в армію чи будь-який підрозділ: у поліцію, Службу безпеки, прикордонну службу тощо. Коли людина прийшла на службу, то держава має спитати: скільки років ти будеш служити? І залежно від тривалості контракту має надаватися відповідний пакет соціальних гарантій.

Наприклад, в США, якщо ти прослужив три роки за контрактом  рядовим, тобі держава надає одну гарантію — безкоштовне навчання. Це для того, щоб людина, яка прийшла з війська й не має освіти, могла бути також конкурентоспроможна та працевлаштуватися після безкоштовного навчання.

Коли людина хоче служити за контрактом десять років, це інший пакет. А коли людина взагалі демобілізується з терміном служби 25 років, то ми, як Міністерство у справах ветеранів, взагалі маємо чекати на неї прямо біля  приміщення центру комплектації, звідки людина входить в армію й де виходить з неї.

За рік до демобілізації держава вже має знати, скільки та в якій області буде демобілізовано людей, і підготувати для них відповідні програми. Тобто це системна реформа. Вона багато років обговорювалася в силових відомствах. Представники НАТО приїжджали й проводили нам тренінги з переходу з військової кар’єри на цивільну. Я сама брала в них участь, коли ще була на службі. Але, на жаль, за 15 років цих тренінгів ми так і не імплементували цього в життя.

Хочеться, щоб такий перехід відбувався на цифровому рівні, автоматично. Щоб було менше перетинань між чиновником та військовослужбовцем, щоб відбувалося надання цієї гарантії не за заявою військовослужбовця, а за фактом цієї події. Умовно кажучи, якщо в області за рік демобілізувалося 500 осіб, то вони автоматично мають отримати смс: «Будь ласка, відкрийте рахунок, вам буде перерахована пенсія».

По-третє, те, чого не робилося до цього, — це створення нашого Українського ветеранського фонду, який має програми з підтримки ветеранів і їхніх родин.

А ще у нас зовсім новий підхід до психологічної реабілітації. Ми змінили порядок надання таких послуг. Раніше людям потрібно було звертатися в управління соціального захисту населення або відповідні соціальні установи. Тепер медичні та реабілітаційні заклади з нами контрактуються напряму. Але за умови, якщо в них є в наявності мультидисциплінарна команда: один психіатр, один психоневролог, два психологи. Тобто чотири людини, які є фахові, сертифіковані, ліцензовані. За чотири місяці існування такої програми вже надано 2,5 тисячі послуг. З нами законтрактувалося 30 медичних і реабілітаційних закладів, і цей перелік постійно збільшується.

І тут є дуже важлива, принципова річ. Якщо, наприклад, психологічна травматизація відбувається під час отримання поранення, то людина має проходити оцей період кризової післяопераційної реабілітації уже з психологом, особливо, коли це ампутація. За стандартами Всесвітньої організації охорони здоров’я психолог має бути поруч відразу. Якщо бюджет буде затверджено в запропонованому обсязі, то наступного року ми зможемо законтрактувати вже 70 закладів.

 Міністерство ветеранів опікується насамперед учасниками бойових дій, які пройшли АТО, ООС, зокрема, добровольцями. А ще є ветерани, якими за традицією опікується Міністерство соціальної політики. Міністерство оборони окремо опікується тими, хто в ЗСУ. Також є окремо ветерани Міністерства внутрішніх справ тощо. Чи є якісь перешкоди, можливо, в розподілі пільг? Можливо, має бути якась єдина політика в цьому питані?

— Звичайно, треба уніфікувати політику й координувати зусилля з усіма нашими профільними міністерствами. Насправді поняття ветеран — дуже об’ємне, яке за законодавством включає дуже багато категорій. Ми зараз опікуємося учасниками бойових дій (УБД). Це комбатанти, які проходили службу в АТО/ООС і мають відповідний статус. Також це особи з інвалідністю внаслідок війни I–II групи, це УБД на території інших держав. А ще це ветерани Другої світової війни, яких залишилося дуже мало, але категорією “діти війни” опікується інше відомство. І, як я вже сказала попередньо, є ще ветерани військової служби — це люди, які прослужили в силових відомствах більше ніж 25 років.

Якщо проаналізувати весь 30-річний досвід України в соціальному захисті ветеранів, то можна сказати, що в нас економічно обґрунтованих  гарантій не вибудувано. Було дуже багато популістичних рішень. Вони пов’язані з різними історичними періодами. Наприклад, виплата до п’ятого травня (виплата щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань  авт.), яка не має ніякого економічного підґрунтя.

Але зараз ми переживаємо якісно новий етап в житті України й нову безпекову й військову ситуацію. Тому ми вже напрацьовуємо закон про сучасну ветеранську політику. Там будуть категоризовані всі люди, які дійсно потребуватимуть відповідного захисту. Це, зокрема, преференції у веденні власної справи, у її розбудові, у можливості працевлаштування. Ветерани мають стати воїнами відновлення. Адже після нашої перемоги буде відкритий ще й економічний фронт.

Є план відновлення України і там, зокрема, п’ять кроків присвячені ветеранській політиці. Відновити людський потенціал тих, хто після участі в бойових діях буде відбудовувати Україну на економічному фронті, – це також дуже важливо. Необхідно, щоб ветерани і ветеранки знайшли себе у мирному житті, після перемоги. Адже це люди працездатного віку із почуттям гідності. Просто дати їм якусь пільгу, дотацію – цього замало.

Родини загиблих. Це діти, батьки, дружини/чоловіки наших героїв. Ми маємо їх підтримати, тому що вони втратили найдорожче у своєму житті — своїх близьких.

Особливої підтримки потребують особи з інвалідністю. Тут потрібно робити багато кроків –  необхідний реально європейський підхід, де вирішальним є визначення відсотка втрати працездатності, а не група особи з інвалідністю, визначення якої зараз є складною процедурою.

Ми відвідували у Львівській області реабілітаційний центр «Галичина» й там психологом працює хлопець, який у 2014 році отримав важке поранення. Він служив у Військово-повітряних силах і зараз на колісному кріслі. Ще коли він потрапив у шпиталь як пацієнт, лікарі виявили в ньому якості, які могли б бути в нагоді, щоб він сам став психологом. І я особисто бачила, що саме до нього найбільше йдуть бійці з ампутаціями. Вони відчувають те саме, що пережив хлопець кілька років тому.

 На що найбільше скаржаться ветерани до Міністерства? Які є ще наболілі питання окрім житла? 

— Найперше — це якраз житло. Людина може бути прореабілітована, вилікувана, але коли їй нема, де жити, то вона буде розуміти, що їй нема куди піти й родині нема куди піти.

Друге — це робота закладів соціального захисту на місцях. Ми проводимо регулярні тренінги з представниками соціальних служб, які працюють з ветеранами. Але тут дуже багато інерції ще пострадянського «собєсу». І скарги з місць приходять саме на те, що людей водять по бюрократичному колу. Коли розбираєшся в кожному конкретному випадку, то розумієш, що люди потребують фахової, можливо, менторської допомоги з боку Мінветеранів, щоб вони розуміли, що таке ветеранська політика.

 До речі, деякі тероборонівці скаржаться, що зараз дуже складно оформити статус УБД. Начебто законом їх також віднесено до УБД і надано всі відповідні права, але документально підтвердити це важко. Начебто через те, що якісь порядки досі не допрацьовані.

— Тут дійсно є питання. Річ у тому, що територіальна оборона відноситься до ЗСУ. Статус УБД службовцям надається і в підрозділах ЗСУ. Національною поліцією чи Національною гвардією статус УБД надається комісіями, які існують в їхніх безпосередніх підрозділах. Ми, як міністерство, опікуємося добровольцями. Коли сталося широкомасштабне вторгнення, ніхто не знав, де й на який ще район поширяться бойові дії. Тому законом було визначено, що потенційно право на отримання статусу УБД мають також наші територіальні оборонці, які брали участь у бойових діях.

Дійсно, від початку широкомасштабного вторгнення багато комісій не працювало, насамперед через бойові дії. Тоді було завдання стабілізувати фронт. Але інше питання в тому, що попередніми постановами прописаний конкретний перелік і порядок, де передбачено надання статусу УБД саме для тих, хто брав участь в АТО та ООС. Зараз це трошки інша історія. Необхідно внести відповідні зміни на законодавчому рівні й на рівні вже відомчих нормативно-правових актів, адже це вже інша фаза війни. Тому це питання обговорюється в уряді. Прем’єр-міністром поставлено доручення відпрацювати цей порядок і, звичайно, усі, хто захищав країну зі зброєю в руках, отримають ці статуси.

 На початок року у нас офіційно було більше 400 тис. учасників бойових дій. Зараз їх кількість майже подвоїлась до 800 тис., так? 

– Так. Звичайно, ми не будемо говорити про ті цифри, які ми не можемо озвучувати з огляду на безпекові обставини. Але ми скажемо, що до широкомасштабного вторгнення, якщо брати всі категорії, тобто самих комбатантів, які безпосередньо брали участь в АТО/ООС, плюс решта категорій: учасники бойових дій на території інших держав, особи з інвалідністю, члени родин загиблих – якщо всіх порахуємо, буде до мільйона осіб. Звісно ж, зараз це набагато більша цифра і ми, звичайно, розуміємо ті виклики, які постануть перед державою в плані забезпечення їх і соціальними гарантіями, і можливостями працевлаштування, і освітою тощо.

 Є прогнози, що після війни кількість ветеранів та членів їхніх сімей, які  потребуватимуть пільг, може зрости до 5 млн осіб.

– Можливо, до 4 мільйонів – так. Дивіться, якщо ми беремо, до прикладу, виплати у разі одного загиблого воїна, то це, фактично, виплата ще на плюс 5 осіб. Це дружина, дітей і двоє батьків. Всі вони мають отримати відповідні соціальні гарантії.

Також відповідні права мають особи з інвалідністю. Ми розуміємо, що зараз в такому театрі воєнних дій є дуже багато складних поранень. Характер поранень порівняно з тим, яким він був у 2014-2021 роках, – це зовсім інше травмування. Звичайно, дуже багато людей потребуватимуть протезування і серйозних медичних закладів для відновлення якості їх життя.

 Піклування про родини загиблих лягає на вас? 

– Так. Певні виплати здійснюються Міністерством соціальної політики і нами. В принципі дуже велике питання постає щодо медичного забезпечення. Члени родин загиблих хотіли б, щоб їм було надано право отримання безкоштовної медичної допомоги, зокрема, у закладах охорони здоров’я силових відомств. Але це не передбачено бюджетом.

Потрібно розробляти механізми, яким чином надавати їм допомогу. Адже ми знаємо за статистикою, що дуже багато родин потім самі через психологічну травматизацію отримують психосоматичні наслідки і хвороби. Тому це також дуже серйозне питання. Ми зараз обговорюємо з Міністерством охорони здоров’я, як модерувати цей процес.

 Чи відомо про випадки «фальшивих» ветеранів? Чи робить міністерство якусь роботу щодо їх виявлення і притягнення до відповідальності? 

— Тут можу сказати як міністр у справах ветеранів, а можу — як колишній військовослужбовець. Є кілька аспектів. У Міністерстві у справах ветеранів є комісія, до якої входять усі силові відомства, а також громадські, ветеранські організації. Ми бюрократично розглядаємо суто документи. Якщо вони в порядку, то ми надаємо статус. Ми не бачимо саму особу, все об’єктивно.

Насправді ми це прекрасно знаємо ще з 2014 року й бачили «військових туристів», які приїжджали на три дні, не були на передових позиціях, не виконували військових функцій. Але цим особам видають посвідчення УБД саме їхні відомства. Тут уже питання відповідальності самих керівників, які такі документи готують і які мають усвідомлювати, що принаймні по-людськи це несправедливо.

 Яку роль міністерство відіграє у житті полонених, чи відома подальша доля тих, хто ще знаходиться в полоні? 

– Звичайно, ми всі розуміємо важливість повернення наших бійців. Ми відкриті до спілкування з командирами підрозділів, спілкуємося зі штабом того ж «Азову». Ми знаємо і психологічну проблематику. Спілкуємося з родинами, аби надавити їм необхідну підтримку навіть менторську: куди звертатися і по які документи. Це більше, ніж функція міністерства. Це просто наш обов’язок, як громадян України.

Єдине, що до процесу звільнення можуть бути долучені тільки ті, хто офіційно на це має право.

 Як вже зазначалося, під вашим патронатом працює Український ветеранський фонд. Зараз, зокрема, закінчується конкурс з надання допомоги ветеранам-підприємцям на розвиток бізнесу. А якщо нема у ветерана хисту до бізнесу, до підприємництва, чим ще можете допомогти? Чи плануються якісь нові програми? 

– Коли ми розробляли цю програму, ми знали, що в нас є ветерани-підприємці, які вже працюють в сфері бізнесу. І ця програма спрямована саме на тих, хто зміг стати підприємцем і розвинув власну справу. Наприклад, є підприємці, які працюють в агробізнесі, є ті, хто випускає сухе харчування, в тому числі для армії. Є ті, хто працює в сфері оборони.

В умовах, коли у нас є такі складні економічні ситуації, ми вирішили що держава має підтримати тих ветеранів, які вже працюють, щоб вони могли і збільшити кількість продукції, і працевлаштувати більшу кількість людей. Тому зараз ми відкрили цю програму і отримали від підприємців-ветеранів понад 70 заявок.

А ще на початку широкомасштабної війни ми відкрили ветеранським фондом програму для підтримки мікробізнесу, який ведуть родини ветеранів. Були ситуації, коли фізичні особи-підприємці, члени родин наших захисників, перемістилися в інші регіони, а на місцях попереднього проживання втратили свої невеличкі крамнички, кафетерії чи перукарні. І ми відкрили програму допомоги на 20 тис. грн одній особі. Якщо, наприклад, дружина має статус фізичної особи-підприємця, є самозайнятою особою, вона може отримати ці кошти. А якщо вони переїхали, наприклад, ще і з мамою нашого захисника, яка також є фізичною особою-підприємцем, то це вже 40 тис. грн. Люди використовували ці 20 тис. грн на рекламу власної продукції в Інстаграмі, на купівлю духової шафи для випікання хліба, обладнання для перукарні тощо.

Звісно, не всі ветерани можуть стати підприємцями. Наступним кроком стало відкриття програми для громадських організацій саме з менторської підтримки ветеранів. Тобто з підтримки ветеранів стосовно інформування їх про соціальні гарантії та інструменти, які вони можуть отримати для самореалізації. Ті громадські організації, які подаються, фактично, мають за руку привести ветерана туди, куди йому потрібно. Допомогти йому заповнити документи, позбавитися цієї зайвої бюрократії. Це дуже важливо, особливо для людей, які зараз повертаються з війни і вже не можуть служити через важкі поранення.

 Ви приділяєте багато уваги адаптації військових до цивільного життя. Якщо війна затягується, чи є сенс зробити за прикладом Ізраїлю – мілітаризувати суспільство? Щоб не військових готувати до цивільного життя, а навпаки цивільних готувати до життя у воєнний час?

— Моя особиста придумка — це формула захисників і захисниць. Враховуючи сталість військової загрози й наявність агресивного сусіда, навіть якщо людина інтегрувалася в суспільство, ми маємо залишати її боєготовність на високому рівні. Щоб у разі ескалації вона могла повернутися з відповідними навичками до війська. І тут дійсно постає питання проведення навчань, як в Ізраїлі. Будь-яка людина, жінка чи чоловік, раз на рік певний час проводить на військових зборах. Я, наприклад, коли відвідувала Ізраїль, в крамниці купувала сувеніри. Там дівчина-продавчиня мені розповіла, як вона служила рік в армії: зі зброєю на кордоні, стояла на блокпостах. Це не завадило їй повернутися, відслужити – був її обов’язок.

Ми прийдемо до моделі, коли кожен у країні — захисник і захисниця, тому що військових навичок потребуватимуть усі.

Держава має заохотити людей залишатися в армії й служити на благо нашої України. Тому що агресивність дій, очевидно, буде продовжуватися. Тому формула: захисник — воїн відновлення — знову захисник — це формула безпеки та стійкості нації.

– Ви працювали багато років в СБУ, контррозвідці. Цікаво, як ви зрештою очолили Міністерство ветеранів, тобто взяли шефство на всіма учасниками бойових дій? 

— Насправді я більш як 27 років прослужила в органах Служби безпеки. Я прийшла звичайним оперативним співробітником. А потім мені доводилося долучатися до найбільш важливих в історії країни операцій. Це протидія і сепаратизму у Криму у 90-х роках, і російським спецслужбам у 2008-му році. Ми вже тоді попереджали й мали оперативну аналітичну інформацію про можливість анексії Криму. Поставало тільки питання часу, коли це буде.

Також пишаюся тим, що мені кілька років довелося бути заступником начальника центру спеціальних операцій «Альфа» при СБУ, який виконував завдання на найбільшому вістрі наших загроз. Ну і, звичайно, крайня моя посада була — заступник начальника департаменту інформаційної та кібербезпеки, де ми з 2014 року протидіяли гібридним загрозам, інформаційній війні.

Як фахівець з безпекової сфери, я хочу сказати, що коли отримала пропозицію очолити міністерство, поставилася до цього питання саме як до питання безпекового. Тому що зараз ветеранська політика — це політика, у першу чергу, безпекова. Адже в нас є армія тих людей, які вміють володіти зброєю й знають, що таке війна. Армія має бути інтегрована в суспільство й має бути потенціалом для держави.

У нас є кілька стереотипів. Дехто вважав, що ветерани — це, так би мовити, соціально вразлива категорія. Я була шокована цими думками серед багатьох людей і вирішила, що це виклик для мене, і якщо ми правильно змодеруємо ветеранську політику, то зможемо зміцнити стійкість нації. Адже ветеран — це, у першу чергу, людина, яка свідомо пішла на захист країни. Її потрібно в цьому плекати, шанувати її гідність, допомагати й, звичайно, убезпечити від можливості бути соціально пасивною частиною населення. Саме з розумінням цієї проблеми зараз працює уряд.

 Не кожен чоловік має хист до такої роботи. Ви – одна з небагатьох, у кого є звання генерала. В Україні лише кілька таких жінок та і у світі, напевно, небагато. Як чоловіки ставляться до жінок-генералів?

— Хто як. Військові колективи дійсно були упереджені щодо потенціалу жінок, особливо на керівних посадах.  Законодавчо або якось нормативно цього не закріплено, але є негласна сталість стереотипної думки.

Коли я прийшла у військовий колектив вперше, там були одні чоловіки. Я була лейтенантом, а там вже були поважні люди, які працювали по 20 років, мали великий досвід. Для них це також був виклик. Вони не знали, як поставитися до дівчини, якій 25 років і яка вирішила займатися тим, чим займаються стереотипно виключно чоловіки.

Але я вдячна першим моїм вчителям. Вони тоді говорили: «Там, де ти не можеш, не розумієш, звертайся навіть з питаннями, які тобі, можливо, здаються недоречними». І вони таким чином надали мені трохи «крил», щоби зрозуміти, що дійсно можна все.

Якщо ретроспективно подивитися на перші роки служби, то вже тоді простежувалися загрози, які найбільшим чином проявилися зараз. Коли контррозвідка розповідала про цю загрозу, то керівництво держави на всіх етапах, і вже навіть на початку 2014 року, не сприймало все так, що це буде широкомасштабна війна. А от у середовищі оперативників-контррозвідників аналітичні документи багато років свідчили про те, що це станеться.

Звичайно, попередити її повністю ми не могли, але поставитися по-іншому до питань безпеки й запровадження стратегічних напрямів можна було. Кістяк спецслужби й контррозвідки завжди робив усе, що міг. Там багато фахових співробітників і я дуже пишаюся тими, з ким доводилося працювати.

https://social.com.ua/lyshe-u-nas/intervyu/v-ukrayini-sformuyut-novu-veteransku-polityku/


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень